Поклонимся мертвым… а живым?

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

Поклонимся мертвым… а живым?

Виктор Андреевич вспомнил мертвых, вспомнил виноватых. Отчего же он не вспомнил о тех, кто пережил те страшные дни, дожил до сегодняшних — и сегодня опять голодает? Как власть намерена им помочь?

Неужели никак?

Что Виктор Андреевич мог бы ответить на такое письмо к нему львовянина Семена Андреевича Гиренко:

«…Найлегше примушено померлим спорудити пам’ятники, як це робиться сучасною державою, і таким чином відкупитися від жертв. Але, на щастя, багато переживших голодомор ще живі, хоча й тримаються ледь-ледь.

У 1933 році мені було 14 років, і я добре пам’ятаю ті події. Мій батько, Гіренко Андрій Тихонович, проживав у с. Обіточне (нині м. Приморськ) Запорізької області і мав семеро дітей.

З осені 1933 року місцева влада примусила мого батька безкоштовно передати державі: 8 га засіяної землі, 2 коней, 2 корови; бричку та гарбу; шестирядну сівалку; 2 плуги та 1 сошку; 1 віялку; 1 косарку-самоскидку; з подвір’я було вивезено все їстівно-посівне, а також кормове сіно; і, нарешті, була відібрана хата.

Однак відібраний у нас хліб, худоба тощо були використані на будівництво Дніпрогесу, Запоріж- та Криворіжсталі, Харківського тракторного, Луганського паровозобудівного заводів та ще тисяч інших підприємств, які, пробачте, з волі влади тепер перейшли у власність олігархічних кланів, що збагатилися значно більше, ніж фараони Єгипту, бо мають не тільки великі європалаци, а ще й отари „мерседесів“, мільярдні рахунки в іноземних банках, відпочивають на Канарах та Гаваях, тримають власну посилену озброєну охорону, вчать своїх дітей у закритих навчальних закладах і т.д. і т.п.

Вікторе Андрійовичу! Якщо Ви дійсно справедлива людина, якщо визнання голодомору геноцидом не є черговим фарсом — віддайте нам те, що було побудоване за наші страждання, сльози та смерть і так негідно захоплено тепер, пробачте за вираз, елітарною зграєю загарбників.

Будь ласка, визнайте особливий порядок у цій невідкладній справі, аби нам на порозі смерті відчути врешті суспільну гідність та повагу. Адже лише від одних сліз та тяжких спогадів стало набагато тяжче»{88}.

Действительно, по логике вещей должно быть так: раз уж В.А. Ющенко додавил Верховную Раду и та признала голодомор геноцидом, то следующим шагом должен быть закон (указ) о компенсациях либо помощи пострадавшим, а особенно тем, которые сегодня опять голодают. Есть ли это в планах националистов? Конечно, нет. Националисты с логикой не дружат.