Золоті Ворота

Золоті Ворота

Золоті Ворота? Чи руїни?

Що ви відкриваєте? Кому?

Може, шлях до серця України?

Може, стежку у нічну пітьму?

Цвіллю обросло старе каміння…

Позіхи туристів і юрби…

Тут нема вогню палахкотіння.

Тут нема пісень і боротьби.

Річище звернуло історичне

В інші і примарні береги…

Тут лише таблички ідилічні

Та байдужий гомін навкруги…

Ні! Не може буть! Не мусить бути!

Та невже над гомоном віків

Гримотіння серця вже не чути

В грудях запорізьких козаків?

Та невже заснули вже навіки

Кобзарі прадавні у степу,

Щоб нащадки — вбогії каліки —

Йшли у ніч безмовну і сліпу?..

Не заснули! Чуєте, братове!

Я кажу вам, кличу і кричу,

На Воротях сам стаю, і знову

Відкриваю їх і вам речу:

— Народилась Україна Нова,

Небувала, чиста, мов дитя,

Україна зоряної мови,

Україна Божого Буття,

Україна пісні і кохання,

Та держава, де щезає тлінь,

Україна творчого повстання

Для усіх прийдешніх поколінь!

Йдіть, відважні діти невмирущі,

Понад ешафотами віків,

Приготуйте і серця, і душі

Для казкових зоряних країв.

Я пошлю блакитні легіони

Берегти Ворота Золоті.

Щоб чужі ідеї та закони

Не проникли на стежки святі!..

Україно, вернуться до тебе

Матері, метелики, вогні.

Ясні зорі і хмарини в небі,

Козаки воскреслі і пісні,

Прийдуть діти і барвисті квіти,

Прийде казка і чарівний спів,

Забринять у просторі сюїти

Всіх дерзань і небувалих снів!

Закажу я вхід тюрмі і карам,

Не пущу ні воєн, ні біди,

Одведу у небуття пожари,

Кров і біль — навіки, назавжди!

Україно-Матінко! Воскресни!

Тануть сни, і котяться в імлу…

І Софія — Мудрість Прачудесна

Вже стоїть на Київськім Валу…

Побратими, гляньте на руїни!

То ж не прах, не камені прості, —

То в руці Святої України

Всесвіту Ворота Золоті…

1972 р.